Шановні колеги!
До Вашої уваги надаємо статтю Міністра енергетики України та почесного президента ГС «СІГРЕ-Україна» – Віталія Федоровича Склярова – “Майбутнє енергетики України. Інструменти революції в наших руках”.
Майбутнє енергетики України. Інструменти революції в наших руках
За час перебування В. Склярова радником Голови Верховної Ради України, ми кілька разів зверталися до президентів і голів уряду з приводу ситуації в енергетиці. Сказати, що до наших звернень державні мужі поставились байдуже – нічого не сказати. Переконані, що вони наших листів і не бачили. Інакше чим пояснити, що кричущі проблеми в основоположній для економіки і державності сфері не знайшли до сих пір хоч якогось місця в полі зору найвищих посадовців? Не знайшли, бо… світло ж є, розетки під напругою. Нібито все те – даність, дарована Україні, даність нескінченної тривалості. Насправді ж, це рукотворна даність.
Завдяки самовідданій праці вчених, інженерів і техніків, робітників Україна до 1990 року мала в своєму розпорядженні кращу в світі електроенергетику як по структурі потужностей, так і по конфігурації системи. Варто згадати хоч би освоєні блоки по 800 мВт на зверхкритичних параметрах пари, котрих не було (і не буде) ніде у світі. Та й наші системоутворюючі ЛЕП напругою 750 тис. вольт доступні для втілення мало яким країнам. Впроваджуючи точні науково-технічні рішення, в ухваленні і реалізації яких брали участь практично всі академічні інститути України (і не лише України), забезпечувалась винятково надійна робота всієї енергосистеми. Не було допущено жодної масштабної каскадної аварії з обезструмленням обширних районів. (В США, ФОН, Франції і багатьох інших країнах такі аварії виникають щорічно, збитки для суспільств щороку сягають 10-30 мільярдів доларів). Іншими словами, науково-технічний потенціал України є, він пройшов випробування і часом, і навіть спробами розвалити, розтягти рештки згаданої могутності і багатства. Визнаймо, що саме електроенергетика – єдина галузь, котра дотепер продовжує надійно функціонувати.
Річне виробництво електроенергії досягло 330 млрд. кВт год, експорт її здійснювався на рівні 1,5 млрд. доларів. Нині мова може йти про половину того рівня виробництва, експорт фактично зруйнований.
У 1990 році одночасно будувалось 7 атомних і 3 теплових електростанцій. Що би сьогодні без них ми робили – питання навіть не риторичне.
У недавні роки електроенергетика витримала дику приватизацію, після якої ніхто не розуміє, що ж буде далі, все застрягло в невизначеності, коли частина мереж і електростанцій належать приватним власникам, а інша – державі. Повністю розвіяний міф про низьку ефективність державного управління, так само, як і міфи про «всемогутню руку ринку» і про стратегічного інвестора. Треба ще тверезо проаналізувати якою ціною державі і суспільству дісталося розвінчування цих брехливих міфів.
Безпосереднім результатом цього злочинства стало збільшення питомих витрат умовного палива в галузі – від 340 до 500 грам на кВт год, електричні втрати в мережах виросли з 8% до 18%. Це мільйони тон палива, викинутого в повітря.
Параметр потоку відмов просто не фіксується, а це основний показник надійності. Свою лепту в це неподобство вніс і так званий енергоринок. Чому «так званий»? Тому що ніхто не може пояснити, як можуть конкурувати між собою ТЕС (теплові електростанції), АЕС (атомні) і ГЕС? В них зовсім неспівставні техніко-економічні показники, що відрізняються між собою в десяток разів і більше. Як ринок може «сприяти» підвищенню ефективності виробництва енергії? Це нісенітниця, якої треба негайно позбутися.
Треба відверто визнати, що всі без винятку структурні зміни в системі управління галуззю абсолютно негативні, щоб не сказати – безглузді. А бездумне підпорядкування національного диспетчерського центру (УКРЕНЕРГО – серцевини управління галуззю) міністерству фінансів (?!), атомних і гідростанцій – Кабінету міністрів, межує з відвертим шкідництвом.
Унаслідок всіх цих «заходів» і, особливо, безглуздої кадрової політики, коли практично всі спеціалісти високої кваліфікації і вищого рівня відповідальності послідовно замінювались на людей, що не мають жодного відношення до енергетики, не мають досвіду і знань, на основі яких цей досвід можна надбати. Здійснюється свідома, цілеспрямована деградація енергетики. Як наслідок, наша держава впритул наблизилася до стану країни – місця збуту (!) чужої електроенергії. Це найперше ганьба для України. Окрім того, не варто забувати, що майже всі війни у світі велися якраз за ринки збуту.
Певні зусилля для уникнення печальної перспективи намітилися в 2006-му році, коли була розроблена програма розвитку енергетики України до 2030 року. В цьому документі, котрий готувався з участю провідних вчених та інститутів Академії Наук, передбачалися всі напрямки розвитку вітчизняної енергетики, включно з підвищенням енергоефективності споживання на 20%, впровадженням регуляторів споживачів різного типу на основі електрифікації, акумуляції енергії і т.д. Коротше кажучи, передбачалось впровадження багатьох передових ідей і технологій (якими лише тепер зайнялися в світі всі, хто розуміє потребу спасіння планети від кліматичних та енергетичних потрясінь). Широке обговорення програми в Україні і за рубежем, ухвалення відповідних рішень урядом вселяли надію і оптимізм. На всі заходи, обумовлені програмою, передбачалось фінансування в обсязі 250 млрд. (тих іще) гривень.
На жаль, як і не раз бувало з іншими планами, все залишилось на папері. Тобто, програма розвитку енергетики, вивірена і якісна по всіх напрямках, була схвалена, затверджена, але реалізація її зірвана, жоден пункт (!) за 15 років не був виконаним. Важко уявити, що за 10 років, котрі залишились до визначеного терміну, щось вдасться серйозним чином змінити. Легко проте зрозуміти почуття відповідних ініціаторів і керівників, що витратили на програму час, знання, представили її загалу. Лишилося сподіватися, що вдячні нащадки згадають їх добрим словом, хоч би за те, що їх робота знайшла відгук в усьому світі, де згаданими в програмі ідеями переймаються фахівці і політики. (Мимоволі напрошується асоціація з нашою Конституцією: зміст прекрасний, визнаний у світі, але нормами Основного Закону влада нехтує, про них забуває).
За минулі роки багато чого змінилося у світі і в нас. Прикро, у нас не в кращий бік.
Численні форуми, саміти, обговорення і резолюції з участю перших осіб держав з очевидністю демонструють стурбованість світової громадськості нинішньою ситуацією, її викликами. Світ вступає в період великого перелому, визначаючи нову енергетичну парадигму, зв’язану найперше з проблемами зміни клімату.
У невіддаленому часі світовий енергетичний сектор очікують фундаментальні перетворення.
Країни Америки і Європи приймається амбітне рішення щодо нульових викидів шкідливих речовин до 2050 року. На цьому шляху передбачаються заходи для безпечного переходу до чистої енергії.
Зрозуміло, що в зв’язку з реформою всієї енергосистеми світу особлива увага приділяється нетрадиційним відновлюваним джерелам енергії: вітру, сонцю і інш. Однак при цьому слід пам’ятати про збільшення ризиків в роботі енергосистем, про потребу надійності їх функціонування. Йдеться про те, що в базу генерації попадають великі потужності (сотні ГігаВт, котрі не можна точно спрогнозувати), з’являються ризики, зв’язані з динамічною і статичною стійкістю енергосистем, з регулюванням міжсистемних перетоків енергії, наявністю резервних потужностей, швидкодіючих електричних захистів. В таких умовах суттєво ускладнюється оперативне управління системами, які слід ретельно вивчати, прогнозувати ситуації, їх оптимізувати. Збільшиться небезпека кібератак, в зв’язку з чим потрібні радикальні заходи, зокрема, безумовне розділення технологічних і інформаційних ланцюжків. Потрібні точні розрахунки, а – відповідно – потрібні інженери найвищої кваліфікації. Пора згадати, що все, що нас оточує, було створено здебільше саме розумом і трудом інженерів, техніків і робітників!
Свою і значну частку в боротьбі за нульові викиди повинно внести всезагальне підвищення енергоефективності.
Нашу українську (!) перспективу можна уявити в такому вигляді:
1. Пам’ятаючи, що водень «царює» у Всесвіті, спроектувати, обрахувати і перевести всі ТЕС на спалювання водню. Для ТЕС затрати мінімальні, бо всі вони працювали на природному газу, заміна його воднем в технології нічого не змінює.
Доставка водню з гідролізних установок спрощується до мінімуму, бо з усіх точок зору ці установки слід розміщувати безпосередньо на станціях (наприклад, на площадках, звільнених від вугілля, де до зими накопичувалось кілька мільйонів тон палива). Врізка водневих труб в існуючі газові після газорозподільної станції (ГРС) чи газорегуяторного пункту (ГРП) технічно нескладна. А електромережі всіх напруг є на кожній ТЕС.
Гідролізні установки є до того ж, прекрасним засобом регулятора споживання, їх можна включати в нічні провали навантажень або корегувати графік навантажень. Їх можна використовувати і як акумуляторів енергії. Вони, між іншим, стануть незамінними в аварійних ситуаціях, коли потрібно миттєво скинути споживання.
2. Частину функціонуючих АЕС варто завантажити виробленням водню, як базовим навантаженням. Попутно можна вирішити потребу забезпечення воднем автомобілів, розгорнувши відповідну мережу автозаправок. Популярні тепер електромобілі незабаром зживуть себе через потребу заміни електричних мереж до зарядних пунктів та дефіциту потужностей, а також через проблему утилізації акумуляторів. Майбутнє невідворотно за воднем. До того ж зникне проблема забезпечення усіх лікарень України дешевим киснем. Є багато інших «плюсів». Взагалі водень можна використати на будь-якому виробництві, де газ використовується як паливо. Пригадаймо мудрих, котрі стверджували, що топити газом все одно, що топити асигнаціями. Звичайно, це стосується і побуту, де давним-давно слід запроваджувати суцільну електрифікацію. Газ небезпечний, вибухає, він шкідливий, коли горить на кухні, а запаси його не безкінечні і належать вони наступним поколінням.
3. Економію споживання газу можна обрахувати окремо, маючи на увазі технологічні, фінансово-економічні, політичні та інш. складові цієї теми.
4. Важливо, що з використанням водню в ТЕС розв’язується проблема нульових викидів, буде економія величезних коштів на виготовленні різного виду очисток і уловлювачів. Економіка вийде із тупика, зв’язаного з «брудними» кВт-год.
Днями завершився саміт міністрів енергетики країн «20-ки». В їх комюніке йдеться про фінансування для реалізації проектів по «0-му» варіанту по 100 млрд. доларів щорічно. (Наші ж пропозиції, при наведенні порядку в управлінні, економіці тощо, можна реалізувати самотужки. Можна звернутися і до розпорядників названої суми. Вони теж зацікавлені в стабільності нашої енергосистеми, можуть допомогти).
5. Очевидно, що таким революційним (а це так!) новаціям будуть шалено протидіяти представники газового лобі. Не випадково ж в комюніке енергетиків з G – 20 нічого не згадується про водень, хоч лідер у технічному прогресі – «Мерседес» – випускає автомобілі під заправку воднем. Спротив може мати різноманітні форми, до них слід готуватись владі, політикам, законодавцям.
6. Оскільки ми (треба так розуміти) нічим так не дорожимо, як своєю свободою і незалежністю, слід відмовитись від ідеї працювати із Заходом синхронно і перевести ЛЕП – 500 на постійний струм. Тим самим забезпечується спільна, але незалежна робота наших енергосистем.
Уточнимо: для нас вкрай обтяжливо і надзвичайно дорого виконувати західні стандарти і вимоги. Задаймо, що ми зобов’язувались працювати синхронно із Заходом уже в 2008 році. Нічого не вийшло. Крім того, треба чітко уявляти, як робити синхронно з потужностями, котрі на порядок переважають наші. Це Захід буде задавати нам графіки навантажень, перетоки електроенергії, тарифи, ремонтні майданчики і т.д. Іншими словами, будуть нами управляти в своїх інтересах. Україні це зовсім не потрібно, таке ми вже проходимо в інших сферах взаємин.
7. Жодної необхідності в синхронній роботі із Заходом і Сходом немає, тим паче, що нас послідовно і цинічно в минулі роки перетворювали в зручний (не для нас) ринок збуту з необхідними потужностями для регулювання, виділяючи кошти лише на ГЕС і ГАЕС. Нас садили на «електричну голку», встановлюючи нам тарифи, ціни, технічні умови і вимоги. Спеціалісти не дарма вважають, що від електричної голки до електричного стільця (або пулу) всього один крок. А як сидіти, наприклад, на газовій голці знають уже і наші бабусі.
8. Конфігурація електричної енергосистеми в Україні цілком сучасна, найбільш придатна до пропонованих перемін. Вона, звичайно, потребує своєчасної модернізації і подальшої оптимізації.
9. Названі пропозиції можна реалізувати в реальні строки при виправданих затратах, якщо Україна матиме необхідні кваліфіковані кадри, організаційну структуру і політичну волю. Такою структурою може бути лише Міненерго з поверненням йому властивих прав і відповідної структури.
10. Запровадження передових, повторимо: революційних технологій в енергетиці дозволить застосувати тут (і в усіх галузях економіки) досягнень нано, біо, інформатики, штучного інтелекту, синергетики. Все це – похідні від надійної передової енергосистеми.
Хотілося б вірити, що наша країна знайде в собі і політичну волю, і фінансові можливості, щоб існуючий науково-технічний потенціал зміг подолати відставання, не залишившись на обочині історії.
Наші пропозиції заслуговують уваги як рубіж, якого здавати не можна і який може стати основою відродження України. Сподіваємося, що влада візьметься за їх реалізацію. Вони не прості, але без рекомендованих кроків майбутнє України виглядає примарним. Очевидно, РНБО мала би розглянути суть пропозицій, Указом президента визначити зміст і обсяги аналітичних і проектних робіт, кадрові і організаційні завдання, бо це шлях до порятунку України.
Олександр МОРОЗ, Голова Верховної Ради України II і V скликань,
Віталій СКЛЯРОВ, міністр енергетики та електрифікації УРСР (України) (1982—1993 рр.), академік Інженерної академії наук України.
