«Сліпі мережі» та економіка відродження: чому відбудова енергетики України починається з ГІС

Коли говорять про відбудову української енергетики, найчастіше рахують мегавати: скільки генерації зруйновано, скільки треба збудувати, скільки коштуватиме кожен новий енергоблок. Ця арифметика зрозуміла політикам і донорам, вона добре виглядає в заголовках. Але за нею губиться проблема, яка може знецінити будь-які нові потужності ще до того, як вони запрацюють.

Українська енергосистема значною мірою залишається «сліпою». Ми не бачимо в реальному часі, що відбувається в розподільчих мережах, і часто не маємо навіть повної цифрової картини того, якими активами володіємо: у якому вони стані, якого віку, де саме розташовані та як з’єднані між собою. Паперові схеми, розрізнені таблиці, знання, що зберігаються в головах досвідчених диспетчерів і майстрів дільниць, — це реальний «інформаційний фундамент» значної частини галузі. І саме тому першим кроком керованої відбудови має стати не бетон і не метал, а дані — геоінформаційна інвентаризація енергетичної інфраструктури.

Дефіцит керованості важливіший за дефіцит генерації

Експерти Українського національного комітету СІГРЕ формулюють проблему жорстко: відбудова — це не лише питання генерації, а насамперед питання керованості мережі. Значна частина мереж операторів систем розподілу (ОСР) не має телеметрії на фідерах середньої напруги і не «бачить» розподілені енергетичні ресурси (DER — Distributed Energy Resources), які масово приєднуються після 2022 року — від дахових сонячних станцій до газопоршневих установок і систем накопичення енергії.

Наслідки цілком вимірювані. В один із холодних днів минулої зими коефіцієнт використання вже введеної розподіленої генерації становив лише близько чверті від можливого — не тому, що бракувало установок, а тому, що мережа не мала смарт-функцій і телемеханіки на підстанціях, щоб цією генерацією скористатися. Іншими словами: держава, бізнес і міжнародні партнери інвестують у гігавати, які система фізично не здатна ефективно інтегрувати. Кожен відсоток недовикористання — це змарновані інвестиції та недоотримана стійкість у найкритичніші години.

Проблема має і безпековий вимір. Досвід масованих атак на енергетичну інфраструктуру показав: живучість системи залежить не стільки від сумарної потужності, скільки від здатності швидко сегментувати мережу, переводити окремі райони в острівний режим і гарантувати живлення критичних споживачів — лікарень, водоканалів, об’єктів зв’язку та оборони. Усі ці операції вимагають точного знання топології мережі та стану кожного її елемента. «Сліпа» мережа не може бути живучою за визначенням.

Тому в дорожній карті цифровізації мереж на 2026–2031 роки зв’язка «ГІС + управління активами» стоїть на першому місці — раніше за системи класу ADMS (Advanced Distribution Management System — система керування розподільною мережею) і DERMS (Distributed Energy Resources Management System — система керування розподіленими енергоресурсами) чи повноцінний цифровий двійник. Логіка проста: неможливо керувати тим, чого не бачиш, і неможливо оцифрувати мережу, не знаючи достеменно, з чого вона складається і де проходить.

Важливо правильно розуміти предмет цієї цифровізації. Йдеться не лише про оцифрування обліку, комерційних процесів чи документообігу — цифровізується сама здатність системи витримувати нові виклики: аварії, каскадні відмови, цілеспрямовані удари, диверсії або військову агресію рф. Сценарії ураження, алгоритми сегментації, логіка автоматичного відновлення живлення, плани переведення районів в острівний режим — усе це сьогодні перетворюється з інструкцій у шухляді диспетчера на виконуваний код, що працює на цифровій моделі мережі. Стійкість стає властивістю, яку проєктують, обчислюють і тестують у цифровому середовищі — і геоінформаційна основа є обов’язковою умовою такого проєктування.

Відновлення чи відродження?

Тут технічна проблема зустрічається з економічною. Академік Валерій Геєць звертає увагу на принципову ваду самого поняття «відновлення»: у чинній нормативній базі воно означає повернення об’єкта з непрацездатного стану у працездатний. Тобто, буквально, — відбудову енергосистеми зразка 2021 року, з її централізованістю, зношеністю, застарілою структурою генерації та вразливістю до цілеспрямованих ударів. Натомість коректнішим є термін «відродження» — розвиток і зростання на новій технологічній базі після періоду занепаду. Повоєнне економічне зростання, наголошує вчений, має бути інноваційним за своїм характером, а не відтворювальним.

Для енергетики це не термінологічна тонкість, а стратегічний вибір із ціною в десятки мільярдів. СІГРЕ описує його формулою: відбудова має бути не поверненням у 2021 рік, а стрибком у 2031-й — до багаторівневої архітектури, де поруч із великими станціями та магістральними мережами працюють мікромережі громад, енергетичні хаби промислових майданчиків, локальні енергоцентри критичної інфраструктури та мільйони активних споживачів із власною генерацією.

У новіших працях 2025–2026 років Геєць додає до цієї рамки інституційний вимір, досліджуючи трансформацію відносин у системі «держава — власність» та економічну соціалізацію у воєнно-повоєнному розвитку економіки України. Для енергетики цей ракурс безпосередньо практичний: відродження галузі — це не лише інженерний, а й інституційний проєкт, який вимагає чіткого розподілу відповідальності між державою, операторами та власниками активів — у тому числі відповідальності за дані про інфраструктуру, їх повноту, актуальність і доступність для планування. Цифрова модель мережі, не закріплена інституційно — без визначеного власника, регламенту оновлення та правил доступу, — деградує так само швидко, як і фізичний актив без господаря.

Але такий стрибок неможливо спланувати «на око». Де розміщувати розподілену генерацію та накопичувачі, щоб вони реально розвантажували мережу, а не створювали нові вузькі місця? Які вузли сегментувати в першу чергу, щоб острівні режими спрацювали в момент атаки? Які лікарні та водоканали мають отримати локальні енергоцентри, і як їх прив’язати до існуючих фідерів? Кожне з цих питань — просторове за своєю природою, і відповідь на нього дає лише геоінформаційна система, наповнена актуальними, верифікованими даними про активи.

Що дає ГІС енергетиці: більше, ніж карта

Варто розвіяти поширене спрощення: ГІС в енергетиці — це не «гарна карта з підстанціями». Це базовий інформаційний шар, на якому тримається вся цифрова вертикаль управління мережею.

Перший рівень — паспортизація активів. Кожна опора, ділянка лінії, трансформатор, комутаційний апарат отримує цифровий паспорт: координати, технічні характеристики, рік введення, стан, історію ремонтів і пошкоджень. Уже на цьому рівні компанія отримує відповіді на питання, які сьогодні часто вирішуються експертною оцінкою: скільки насправді коштують наші активи, який їхній залишковий ресурс, де сконцентровані ризики відмов.

Другий рівень — топологічна модель: не просто точки на карті, а зв’язана схема мережі, яка «знає», що від чого живиться. Саме топологічна модель дозволяє моделювати перемикання, розраховувати режими, планувати сегментацію та острівні кластери.

Третій рівень — інтеграція з операційними системами. ГІС стає єдиним джерелом правди про мережу для SCADA (Supervisory Control and Data Acquisition — диспетчерське керування та збір даних), ADMS, DERMS, інфраструктури обліку (AMI — Advanced Metering Infrastructure) та білінгу, систем управління аварійними відключеннями. У світовій практиці саме на цій зв’язці виростає цифровий двійник мережі — середовище, де можна програти сценарій до того, як він станеться в реальності: від планової реконструкції до наслідків ураження конкретної підстанції.

І четвертий рівень — аналітика для рішень: накладання мережевих даних на карти споживання, пошкоджень, забудови, промислової релокації. Це вже мова не інженера, а стратега й інвестора.

Погляд кібернетики: стійкість топології та оптимальний обсяг автоматизації

Українська кібернетична школа — від класичних робіт школи академіка В.М. Глушкова з теорії складних систем і автоматизації управління (столітній ювілей ученого у 2023 році Інститут кібернетики НАН України відзначив циклом наукових заходів, матеріали яких доступні на сайті інституту) до сучасних досліджень живучості інформаційних систем і резильєнтності критичних інфраструктур — додає до дискусії два принципи, які варто закласти у фундамент цифровізації енергетики.

Перший — стійкість як властивість топології. Живучість мережі визначається не лише міцністю окремих елементів, а структурою зв’язків: кількістю незалежних шляхів між джерелами і споживачами, відсутністю вузлів, відмова яких розриває систему на ізольовані фрагменти, здатністю графа мережі зберігати зв’язність при видаленні елементів. Це математична характеристика, яку можна обчислити — але лише за наявності точної топологічної моделі. ГІС із коректною схемою з’єднань перетворює абстрактну теорію графів на практичний інструмент: аналіз показує, де додавання однієї перемички чи резервної лінії дає стрибок стійкості всієї мережі, а де дорогі вкладення майже нічого не змінюють.

Саме в цій площині сьогодні розгортається одна з найгостріших фахових дискусій — про перегляд класичного критерію надійності N-1 (система має витримувати відмову будь-якого одного елемента) на користь жорсткішого N-2 для умов сучасних викликів. Аргумент прихильників очевидний: цілеспрямовані удари, диверсії або військова агресія рф виводять з ладу кілька об’єктів одночасно і невипадково, тому проєктування «під одну відмову» більше не відповідає реальному профілю загроз. Контраргумент так само вагомий: суцільне застосування N-2 до всієї мережі економічно непідйомне — воно вимагало б подвоєння резервів практично всюди. Розв’язка цієї суперечності знову виявляється просторовою і розрахунковою: критерій N-2 має застосовуватися вибірково — до вузлів і перетинів, критичність яких доведена ризик-аналізом на цифровій моделі мережі, тоді як для решти системи достатньо N-1, посиленого швидкими сценаріями відновлення. Додатковий виклик — обчислювальний: кількість сценаріїв подвійних відмов зростає квадратично з розміром мережі, і перебрати їх без актуальної цифрової топологічної моделі на геоінформаційній основі просто неможливо. Іншими словами, перехід від N-1 до диференційованого N-2 — це насамперед перехід до проєктування на даних.

Другий принцип — оптимальний, а не максимальний обсяг автоматизації. Інтуїція «чим більше цифри, тим краще» оманлива: кожен цифровий контур — це водночас і нова можливість, і нова поверхня атаки та нова точка відмови. Кібернетичний підхід вимагає шукати оптимум, і тут доречно переоцінити спадщину минулого століття. Класичні технології стійкості — релейний захист, протиаварійна автоматика, автоматичне частотне розвантаження, секціонування, самі принципи резервування за критерієм N-1 — були спроєктовані як пасивні й автономні: вони спрацьовують локально, за фізичними параметрами, не залежать від каналів зв’язку, серверів і програмних оновлень, а отже — нечутливі до кібератак і збоїв ІТ-інфраструктури. Ця «аналогова» стійкість, закладена інженерами XX століття, не підлягає списанню — вона має залишатися останнім рубежем оборони системи.

Сучасні технології — самовідновлювані мережі за принципом FLISR (Fault Location, Isolation and Service Restoration — автоматична локалізація пошкодження, ізоляція та відновлення живлення), адаптивний захист, який перелаштовується під поточну конфігурацію мережі з розподіленою генерацією, алгоритми оптимального потокорозподілу, машинне навчання для прогнозування відмов — надбудовуються над цим фундаментом, а не замінюють його. Мистецтво проєктування полягає в правильному розшаруванні: що вирішується пасивно й локально, що — автоматикою підстанції, що — централізованими системами, і як система деградує граційно, коли верхні цифрові рівні недоступні. Розрахувати цей оптимум для конкретної мережі — з її топологією, віком обладнання, профілем загроз — можна лише на цифровій моделі з геоінформаційною основою. Так коло замикається: ГІС потрібна навіть для того, щоб визначити, скільки цифровізації насправді потрібно.

Дані про мережу — це економічний актив

Є вимір, який часто випадає з інженерної дискусії, — економічний. Свіжі дослідження в журналі «Економіка України» показують: цифрову економіку можна й потрібно вимірювати як реальний внесок у ВВП, а ІТ-сектор працює як мультиплікатор для суміжних галузей. Це означає, що ГІС-інвентаризація енергоактивів — не «витрати на айті», а створення активу з вимірюваною економічною віддачею.

Віддача виникає щонайменше на трьох рівнях. Для компанії — це скорочення операційних витрат: швидша локалізація пошкоджень, оптимізація ремонтних програм, обґрунтовані інвестиційні плани замість «латання дірок» — і, як наслідок, покращення показників надійності SAIDI та SAIFI (середня тривалість і середня частота перерв в електропостачанні), за якими роботу оператора оцінюють регулятор і споживачі. Для держави — точна оцінка збитків і потреб: не узагальнені мільярди «на відбудову», а конкретні об’єкти з координатами, характеристиками та кошторисами. Для міжнародних партнерів — прозорість: можливість верифікувати, куди йде кожен долар допомоги.

Останнє критично важливе з огляду на масштаб потреб. За оцінками, відновлення енергетичного сектору протягом десятиліття потребує понад 90 млрд доларів, а лише найближчі плани з нової генерації вимірюються гігаватами та мільярдами євро. Жоден міжнародний фінансовий інститут не працює з деклараціями — він працює з даними, придатними для due diligence. Здатність показати ЄБРР, Світовому банку чи приватному інвестору точну, просторово прив’язану, регулярно оновлювану картину активів і збитків — це прямий шлях від меморандумів до bankable-проєктів.

Дослідники інтеграції великих даних і штучного інтелекту в цифрову екосистему держави додають ще один аргумент: такі масиви мають працювати на рівні офіційної статистики, а не залишатися внутрішніми файлами окремих компаній. Геопросторові дані про енергетичну інфраструктуру — це частина національної дата-інфраструктури, так само як реєстри нерухомості чи демографічна статистика. Країна, що претендує на членство в ЄС, неминуче прийде й до європейських вимог щодо інфраструктури просторових даних — і краще будувати її одразу за цими стандартами, ніж переробляти потім.

Регіональний вимір: де відбудова критична

Війна вдарила по регіонах нерівномірно, і це фундаментально змінює географію попиту на електроенергію. Дослідження інноваційно-промислового розвитку регіонів фіксують: найбільших втрат промислового потенціалу зазнали області поруч із лінією бойових дій — Донецька, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, — тоді як частина західних регіонів і Київ наростили свою частку в промисловості й експорті. Сотні підприємств релокувалися, і разом з ними перемістилися навантаження, для яких мережі приймаючих регіонів ніколи не проєктувалися.

Це створює подвійне завдання для планувальників. З одного боку — відбудовувати мережі там, де зруйновано найбільше, синхронізуючи це з реальними перспективами повернення людей і бізнесу. З іншого — терміново підсилювати інфраструктуру там, куди змістилася економічна активність і де дефіцит потужності вже стримує розвиток.

Без просторового аналізу ці рішення ухвалюються інтуїтивно, за принципом «хто голосніше просить», або під політичним тиском. З ГІС вони стають розрахунком: карта пошкоджень, накладена на карту промислової релокації, демографічних змін і пропускної спроможності наявної мережі, показує, де кожна вкладена гривня дає максимальний ефект одночасно для живучості системи й для економіки регіону. Це і є практичний зміст «відродження»: не відтворювати стару географію енергетики, а будувати нову — під економіку, яка вже змінилася.

Обмеження воєнного часу: відкритість без вразливості

Чесна розмова про енергетичні геодані неможлива без безпекового застереження. Детальна карта мережі — це водночас і інструмент планування, і потенційна ціль для противника. Тому впровадження ГІС у воєнний і повоєнний час вимагає архітектури розмежованого доступу: повні дані — лише для оператора та уповноважених державних органів у захищеному контурі; агреговані й знеособлені шари — для статистики, регулятора та міжнародних партнерів; публічні продукти — без чутливої деталізації.

Це складніше, ніж проста закритість, але саме такий підхід дозволяє поєднати дві вимоги, які інакше конфліктують: прозорість перед донорами й суспільством — і захищеність критичної інфраструктури. Кібербезпека геоінформаційних платформ при цьому має розглядатися не як додаткова опція, а як частина базового проєктування — у руслі вимог європейської директиви NIS2 щодо кібербезпеки критичних секторів.

Окремої уваги потребує захист інформації безпосередньо в інформаційних системах, де зберігаються й обробляються геодані про мережу. Ідеться про повний комплекс організаційних і технічних заходів: категоріювання інформації за рівнями чутливості та побудова комплексної системи захисту інформації відповідно до вимог українського законодавства й гармонізованих міжнародних стандартів управління інформаційною безпекою (сімейства ISO/IEC 27000); розмежування прав доступу за принципом мінімальної достатності з обов’язковою багатофакторною автентифікацією; шифрування даних під час зберігання і передавання; журналювання всіх дій користувачів із можливістю аудиту, що особливо важливо для виявлення внутрішніх загроз; географічно рознесене резервне копіювання, яке гарантує збереження цифрової моделі мережі навіть у разі фізичного ураження серверної інфраструктури чи успішної кібератаки; регулярні тестування на проникнення та контроль ланцюга постачання програмного забезпечення. У воєнних умовах ці вимоги — не бюрократична формальність, а умова того, що цифрова модель мережі залишиться перевагою захисника, а не стане здобиччю противника.

З чого почати: практична послідовність

Для компаній галузі й органів управління розумна дорожня карта виглядає так.

Крок перший — цифрова інвентаризація. Переведення паперових схем, розрізнених таблиць і експертних знань у єдину геоінформаційну модель мережі з паспортизацією активів. Тут важливо не прагнути ідеалу з першого дня: краще повна модель із базовими атрибутами, яку можна поступово збагачувати, ніж багаторічний проєкт «ідеальної бази», що ніколи не завершиться.

Крок другий — верифікація в полі. Обстеження й уточнення даних, зокрема з використанням мобільних рішень для бригад, безпілотників для оглядів ліній і супутникових знімків для оцінки пошкоджень у важкодоступних районах.

Крок третій — інтеграція. Зв’язування ГІС із системами обліку, наявною телеметрією, реєстрами пошкоджень і ремонтними програмами. Саме на цьому кроці «карта» перетворюється на робочий інструмент щоденних рішень.

Крок четвертий — аналітика й планування. Оцінка збитків, моделювання сценаріїв сегментації, вибір майданчиків для розподіленої генерації та накопичувачів, пріоритизація інвестицій.

Крок п’ятий — стандартизація та обмін. Узгоджені формати даних — з опорою на міжнародні моделі на кшталт CIM (Common Information Model, IEC 61968/61970) — для регулятора, статистики й міжнародних партнерів — з урахуванням описаних вище безпекових обмежень.

І наскрізна умова — люди. У переліку дефіцитних для енергетики професій ГІС-інженери згадуються поруч із фахівцями з кібербезпеки та силової електроніки. Ринок таких спеціалістів в Україні лише формується, і компанії, які почнуть вирощувати ці компетенції сьогодні — через співпрацю з університетами, внутрішнє навчання, залучення ІТ-фахівців у галузь, — отримають відчутну перевагу вже на горизонті двох-трьох років. Інвестиція в дані без інвестиції в кадри не спрацює.

Висновки та пропозиції для подальшої роботи

Підсумовуючи, сформулюємо головні висновки. Перше: дефіцит керованості мережі є не менш критичним обмеженням відбудови, ніж дефіцит генерації, а його подолання починається з геоінформаційної інвентаризації активів. Друге: цифровізації підлягає не лише облік, а сама здатність системи витримувати аварії, каскадні відмови, диверсії або військову агресію рф — стійкість стає обчислюваною і проєктованою властивістю. Третє: економічна рамка «відродження» замість «відновлення» вимагає даних, придатних для вимірювання, інвестиційного планування та звітності перед партнерами. Четверте: кібернетичний підхід — стійкість топології та оптимальний, а не максимальний обсяг автоматизації з опорою на пасивні технології як останній рубіж — має бути закладений у методологію цифровізації від початку.

З цього випливають пропозиції для подальшої роботи галузі, науки та регулятора: розробити й унормувати методику геоінформаційного аудиту та паспортизації мережевих активів як обов’язкового першого етапу інвестиційних програм відбудови; сформувати нормативні підходи до вибіркового застосування критерію N-2 для критичних вузлів на основі ризик-аналізу цифрової топологічної моделі; започаткувати міждисциплінарні дослідження оптимального обсягу автоматизації розподільчих мереж із залученням установ НАН України — інститутів кібернетичного профілю, енергетичного моделювання та економічного прогнозування; запустити пілотні проєкти ГІС-інвентаризації на кількох ОСР і в громадах із подальшим тиражуванням; закріпити єдині стандарти обміну мережевими даними на основі CIM та вимоги кібербезпеки відповідно до NIS2; розгорнути програми підготовки ГІС-інженерів для енергетики спільно з університетами.

Окремо варто відзначити роль фахової дискусії, без якої жодна з цих пропозицій не стане політикою. Останні статті, розміщені на сайті СІГРЕ-Україна, формують стратегічне бачення енергетики України з урахуванням кращої світової практики — через осмислення її минулого й сучасного стану як основи економіки — та стимулюють до конструктивних роздумів і дискусій. Показовою в цьому сенсі є остання публікація С.Ф. Єрмілова «Active DSO: від концепції до керованої трансформації. Як перетворити пілотні проєкти на національну програму модернізації операторів систем розподілу України»: сама постановка питання — перехід від пілотів до національної програми модернізації ОСР — точно відповідає логіці цієї статті, адже керована трансформація оператора неможлива без цифрової, геоінформаційно прив’язаної моделі його мережі. У тому ж руслі — доповідь віцепрезидента Українського національного комітету CIGRE Олександра Зенюка «Впровадження інновацій в енергетику України» на IX Міжнародному конгресі інженерів-енергетиків, присвяченому шляхам і методам збереження стійкості енергетичної системи, її відновлення та побудови на засадах інноваційних енергетичних технологій: систематизовані в ній робочі матеріали задають практичну рамку впровадження інновацій, у якій цифровізація та геоінформаційна основа мережі посідають своє закономірне місце.

Для уточнення та практичної реалізації ідей С.Ф. Єрмілова щодо переходу від пілотних проєктів до національної програми Active DSO пропонується така послідовність кроків. Перше — фахове обговорення концепції на майданчику СІГРЕ-Україна та галузевих асоціацій із залученням ОСР, регулятора, наукових установ НАН України і міжнародних партнерів, за підсумками якого концепція має набути статусу узгодженого галузевого документа. Друге — розроблення методики оцінки цифрової зрілості ОСР (включно з рівнем геоінформаційної інвентаризації активів як базовим індикатором), яка дасть об’єктивну стартову картину по кожному оператору і критерії відбору пілотів. Третє — запуск двох-трьох пілотних проєктів на операторах різного масштабу й у різних безпекових умовах, з відкритою фіксацією результатів, витрат і засвоєних уроків саме як основи для тиражування, а не разових досягнень. Четверте — формування нормативного та фінансового контуру програми: узгодження з регулятором механізмів визнання інвестицій у цифровізацію в тарифах, синхронізація з державними платформами управління відбудовою та програмами міжнародної підтримки. П’яте — визначення вимірюваних цільових показників національної програми (частка мереж із цифровою топологічною моделлю, рівень телеметрії, показники SAIDI/SAIFI, час відновлення після уражень) і публічне звітування за ними. Такий шлях дозволяє перетворити стратегічне бачення, сформульоване в публікаціях СІГРЕ-Україна, на керований процес із конкретними відповідальними, строками та результатами.

Замість висновку

«Відродження» енергетики ризикує залишитися красивим словом, якщо не отримає вимірюваного фундаменту. Геоінформаційна система — це спільна мова, якою інженер говорить про спостережуваність і живучість мережі, економіст — про оцінку втрат і ресурсів, урядовець — про пріоритети регіональної політики, а інвестор — про окупність і ризики проєкту.

Країна, яка планує стрибок у 2031 рік, спершу має точно знати, де вона стоїть сьогодні. Скільки в неї активів, у якому вони стані, що зруйновано, що працює на межі, де зростає попит і де мережа вже не витримує. Саме це знання дає ГІС — і саме тому інвентаризація енергетичної інфраструктури є не технічною дрібницею на узбіччі великої відбудови, а її відправною точкою.

Джерела

1. Матеріали УНК СІГРЕ: «Якою насправді має бути енергосистема XXI століття для України. (Стратегія трансформаційного переходу)». Сайт ГС «СІГРЕ-Україна». URL: https://cigre.org.ua/
2. Єрмілов С.Ф. Active DSO: від концепції до керованої трансформації. Як перетворити пілотні проєкти на національну програму модернізації операторів систем розподілу України [Електронний ресурс]. Сайт ГС «СІГРЕ-Україна», 2026. URL: https://cigre.org.ua/active-dso-vid-konczepcziyi-do-kerovanoyi-transformacziyi/ (повний текст: PDF)
3. Зенюк О.Ю. Впровадження інновацій в енергетику України. Робочі матеріали : доповідь на IX Міжнародному конгресі інженерів-енергетиків «Шляхи та методи збереження стійкості енергетичної системи, її відновлення та побудови на засадах інноваційних енергетичних технологій», 15 жовтня 2024 р. С. 30–31 [Електронний ресурс]. URL: https://cigre.org.ua/wp-content/uploads/2024/11/prezentacziya_zenyuk_finish.pdf
4. Геєць В.М. Суперечності та перспективи економічного зростання на інноваційній основі в Україні. Економіка України. 2024. № 11 (756). URL: https://nasu-periodicals.org.ua/index.php/economyukr/article/view/2024-11-1
5. Геєць В. Повоєнне відновлення економіки України. Економіка України. 2025. № 3 (760). С. 98–102. DOI: 10.15407/economyukr.2025.03.098
6. Геєць В. Трансформація змісту і структури економічної соціалізації у системі «держава — власність». Економіка України. 2025. № 7 (764). С. 3–25. DOI: 10.15407/economyukr.2025.07.003
7. Геєць В. Трансформація економічної соціалізації як форми соціальної дії у воєнно-повоєнному розвитку економіки України. Економіка України. 2026. № 4 (773). С. 3–27. DOI: 10.15407/economyukr.2026.04.003
8. Пустовойт О. Цифрова економіка України: окремі підходи до вимірювання і аналізу. Економіка України. 2025. № 8 (765). С. 3–25. DOI: 10.15407/economyukr.2025.08.003
9. Радіонова І., Акулов О. Вплив ІТ-сектору на національну економіку: прикладний аспект. Економіка України. 2025. № 8 (765). С. 26–44. DOI: 10.15407/economyukr.2025.08.026
10. Осауленко О., Горобець О. Інтеграція технологій великих даних і штучного інтелекту в цифровій екосистемі суспільства: від концепції до впровадження в офіційну статистику. Економіка України. 2025. № 8 (765). С. 76–86. DOI: 10.15407/economyukr.2025.08.076
11. Чорний Р.С., Венгер В.В., Кушніренко О.М., Чорна Н.П. Інноваційно-промисловий розвиток регіонів України: перспективи та обмеження. Економіка України. 2025. № 2 (759). URL: https://nasu-periodicals.org.ua/index.php/economyukr/article/view/2025-02-1
12. Живучість інформаційних систем та забезпечення резильєнтності критичних інфраструктур : матеріали науково-практичної конференції «Survivability and Resilience». Інститут проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова НАН України, 2023. URL: https://ipme.kiev.ua/
13. Матеріали до 100-річчя від дня народження академіка В.М. Глушкова [Електронний ресурс]. Інститут кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України. URL: https://incyb.kiev.ua/100-glushkov; заходи, присвячені 100-річчю